Коли нещодавно їхала в маршрутці й роздумувала про щось своє, звернула увагу на дівчину, яка стояла обабіч мене. Вона то посміхалась, то хмуріла щось зосереджено розглядаючи в смартфоні. Звісно мені стало цікаво, й коли в маршрутці побільшало людей, а та дівчина опинилась біля мене – я зиркнула на її смартфон. Те, що вона розглядала в мобільному були сторіз відомої української блоґерки на інстґрамі.
Мабуть, можна було би й не звернути уваги на цю ситуацію, якби не телефонний дзвінок на який дівчина була змушена відповісти. Вона неохоче відірвалась від сторіз й підняла трубку, коротко відповідаючи: «Ні… Так… Не хочу… Та який Київ… Гори? Що? Я краще вдома поваляюсь, повтикаю серіал…Угу…Па». Після цього вона знову захоплено поринула в світ сторіз, реклами й блоґерського глянцевого життя. Я задумалась. Чи не проживаємо ми чуже життя втупившись у екрани смартфонів?
Про інстарґам й нереальність життя блоґерів написано не одну статтю. Та й ця теж не претендує на унікальність. Проте, що якщо інстаґрам й фейсбук – це засоби аби відволікти нас від нашої життєвої місії? Одного разу на парах я почула від священика цікаву думку, що Бог – Творець – й все, що людина створює, вона створює завдяки Божій іскрі. Диявол ж в свою чергу нічого створити не може. Він може лишень почати використовувати творіння проти людини. Можливо це той варіант?
Як часто ми почуваємося некомфортно від сторіз блоґерів? Як часто ми видаємося собі некрасивими, невпевненими, надто бідними, гіршими? Блоґери не думають про це. Вони просто обрали такий шлях популярності та заробітку. Одначе якийсь противний голосок у наші голові нашіптує нам, що ми не такі як вони. Це й є ця підміна понять, з якою ми стикаємося. Нам пропонують прожити чуже життя.
Потім ми зустрічаємося з друзями й про що ми говоримо? «А ти бачила, що така-то блоґерка їздила у Францію?! О так, такі гарні фотки». Найгірше у цій ситуації те, що ми починаємо заздрити, але нічого не робимо для того, аби самим поїхати у ту ж Францію. Нами маніпулюють не самі блоґери, нами маніпулює наше відчуття меншовартості, яким вміло користується диявол. Ми забуваємо про наші мрії. Для чого? Якщо їх вже хтось десь втілив. Ми дозволяємо йому запевнити нас, що ми і так нічого не досягнемо, навіщо ж щось робити. «Я краще поваляюсь вдома, повтикаю серіал…»
Ми власноруч викреслюємо із свого життя пригоди й місця, в яких могли побувати. Ми зациклюємося на заробітку, аби купити фото-фон для фотографій в інстаґрам. Аби хоч на йоту наблизитися до наших ідеалів. Ми забуваємо про життя поза межами сторіз відомої блоґерки. Ми проживаємо ЇЇ життя у соцмережі. Тішимося ЇЇ перемогам, або шкодуємо у ЇЇ втратах. А тим часом повз нас проходить наше життя…
Сам у собі інстаґрам – непоганий винахід. Це можливість побачити щось цікаве й естетичне, прочитати гарну інформацію й навіть навчитися гарно фотографувати. Проте те, як він діє на нас часто-густо призводить до вищеописаниих наслідків. Я не кажу, що потрібно безповоротньо відписатися від усіх блоґерів й взагалі видалити додаток зі смартфону. Століття таке, що гарний інстаґрам навіть може стати свого роду «резюме». Просто варто навчитися відділяти своє життя від сотень-тисяч сторіз у мережі. Проживати своє життя, а не когось іншого.
Тратьте менше часу на соцмережі. Не відмовляйте собі у поїздках чи відвідинах друзів, якщо у вас є на то можливість і час. Не забороняйте собі відпочивати. Не пропустіть щось по-справжньому вагоме. Не зациклюйтеся на супермодному одязі або косметиці. Це все не важливе. Важливі – Ви. Кожна людина важлива в очах Бога, тому дайте Богу шанс відкрити вам вашу місію. Проживіть СВОЄ життя, бо перед Господом ми будемо відповідати за свої вчинки, а не за вчинки блоґерок з інстаґраму.
Автор: Ольга-Марія Гнип
